Чорнобиль закутий колючим парканом
Чорнобиль... згадаємо знову і знову
Це місце, окутане темним туманом -
Це пустка одвічна - Чорнобильська зона.
Був звичний всім день, було тихо і ясно,
Та враз в одну мить усі зорі погасли.
З'явилось тавро - Чорнобильська зона...
У гарному небі проклята ворона...
Чорнобильська зона - нема там життя.
Чорнобильська зона пливе в небуття.
Одне в нас завдання - не дати нікому
Створить ще на світі десь прокляту зону.
#1 Взнаєм правду про Чорнобиль ми?
Чи не дано нікому взнати?
Може документи збереглись,
Якщо не встигли їх прибрати...
Не можу стверджувати це,
Ніяких доказів немає,
Та без причини, всім відомо
Нічого в світі не буває.
Я думаю це так було,
Можливо правду взнають згодом.
Якраз тоді більшовики
Втрачали владу над народом.
Віяв з заходу вітер волі,
Стіни залізні тріщали,
Не було виходу... І тут
Ленінський заповіт згадали.
Як він імперію створив,
То західний боявся вплив.
Прагнув віддати Україну,
Щоб відокремити країну.
Сталін теж боявся цей вплив,
Він "залізний занавіс" створив.
З роками ця завіса впала.
"Загроза з Заходу" наростала...
Щоб далі спокійно жити,
Рішили завісу відновити
І надійно від Заходу
Імперію відгородити.
Тоді й взялися будувати
АЕС, щоб потім підірвати
І зробити бар'єр надійний,
Неодолимий, радіоактивний.
Україну, що Ленін колись
Німцям хотів подарувати.
Щоб імперію врятувати,
Рішили тепер підірвати.
Якби оце все їм вдалося,
Слідів би там не зосталося.
Про дослід би не говорили,
На персонал усе б звалили.
Не вийшло. План їх зрозуміли,
Реактор зупинити зуміли.
Тоді про дослід щось там склали,
А тих, хто правду знав, прибрали.
#2 Відкрита рана нашої землі
„Відомая” на всі її округи.
Ти чорна пляма у історії її,
Ти – місце, де померли люди.
Чорнобиль …
І бринить у слові цім
І жаль, і відчай
Нашої держави.
Болючий спогад
Про батьків й дідів,
Що полягли на місці цім кривавім.
Серед „пустелі” ця химера розляглась
Протяжністю у тридцять кілометрів.
Це поле битви,
На якім тепер
Життя завмерло у полоні смерті.
Усе понищив він,
Все зруйнував;
І ще, напевнеє, на довгі роки
Залишиться у пам’яті у нас,
Як вічна рана, цей страшний Чорнобиль.
#3 Чорнобиль владі не поміг.
Щоб імперію врятувати
Хмельницьку атомну тоді
Почали спішно будувати.
За рікою Ровенська АЕС,
Зовсім близько ракетна база
І якби там трапилось щось,
Рознесло б Європу відразу.
На щастя, як там не спішили,
Її вони не завершили.
Стіна Берлінська в цей час впала,
Слідом імперія пропала.
Не допомогли імперії
Ні Фергана, ні Карабах,
Ні інші страшні злочини,
Її чекав неминучий крах.
Вона розпалася, додавши
До терору і голодомру
Ще сотні злочинів нових.
Чорнобиль був один із них.
#4 Немов війну ми згадуєм той день,
Немов чуму, що поповзла землею
Й не зупиняється ні уночі, ні вдень,
Ніхто не видумав ще зброї проти неї.
Слова ці знають і старі, й малі:
„Чорнобиль”, „радіація” і „зона”,
Та ще страшніші їхні похідні
І „рак”, й „рачиця”, „лімфи” й „аденома”.
Вмирають люди, пусткою стають
Колись життям наповнені оселі...
Кому в майбутньому історики „приш’ють”
Цей геноцид українських поселень?!
#5 На розі Припяті й Дніпра
Сучасне місто над рікою.
Проїздом там бував не раз
І милувавсь його красою.
Я проїздив на теплоході
І, як дивитися з води,
Не місто - красень над рікою.
Ніхто не відчував біди.
Чорнобиль. Кожен чув про нього.
Не було лиха ще такого.
Про реактор сповіщали,
Події ж в місті замовчали.
Коли прийшла біда й над містом
Примари смерті загуляли.
Ніхто нічого ще не знав.
Про радіацію мовчали.
Лише про пожар сказали,
Про його і так всі знали.
Нічого страшного мовляв,
А вітер смерті вже гуляв...
Та люди жили як раніше,
Вони спокійно працювали.
Що кожен день тут - смертний вирок,
Цього їм звісно не сказали.
Через неділю, коли влада
Не мала змоги більш мовчати,
Населення рішили все
З міста евакуювати.
Людей на вулицях хватали
В автобуси позапихали...
Усе робилося наспіх,
Та за день вивезли усіх.
Часто без грошей, документів,
У тому - в чому лише були
Порозкидали по країні,
Щоб загубилися сліди.
Як їх дальніше склалась доля?
Чи залишився хто в живих?
Занадто довго вони були
У смерті в пазюрах страшних...
#6 
