Історія професії пожежник

Історія професії. Найстаріші згадки про професійні пожежні бригади належать до періоду Давнього Єгипту. Перші пожежні з'явилися близько 27 року до н. е., коли імператор Цезар Август створив загін «вігілів» як першу пожежну бригаду. Як і багато чудових ідей, що виникли у стародавніх римлян, із занепадом імперії задумку про створення державної служби боротьби з пожежами забули, і відродили її лише через сторіччя. Римські пожежні загони, тобто «вігіли» («Vigiles» - «пильні»), функціонували також як нічний поліцейський патруль і мали на озброєнні складні бронзові «сифоси» - водяні помпи. На території Російської імперії першу протипожежну бригаду створили в Москві 1504 року. День пожежного там відзначають 30 квітня, бо саме тоді в 1649 році цар Олексій Михайлович видав Указ, де визначено склад і обов'язки пожежних бригад. «Пожежник» або «пожежний»? Як правильно називати борця з вогнем? У дореволюційній Москві «пожежниками» називали лжепогорільців, які прикидалися постраждалими від вогню, щоб викликати співчуття і отримати милостиню. Справжніх жертв пожежі в поліцейських протоколах називали «погорільцями», а удаваних «пожежниками». Таке трактування ми знаходимо в книзі відомого письменника Володимира Гіляровського «Москва й москвичі». Оскільки жодна суперечка на тему вживання цих двох слів не обходиться без згадки про нього, вважаю за потрібне навести цитату з книги: «Пожежники! Щось дрібне, убоге, образливе. У Москві здавна це слово було ходовим, але мало зовсім інше значення: так називалися особливого роду жебраки, що прибули в Москву на зимовий сезон разом зі своїми панами, власниками багатих помість... Робилося це під виглядом збору на «погорілі» місця. Погорільці, насправді фальшиві, приходили і приїжджали до Москви сім'ями. Баби з дітлахами їздили в санях збирати подаяння грошима і барахлом, пред'являючи посвідчення з гербовою печаткою про те, що пред'явники цього їдуть зі збору пожертвувань на користь згорілого села. Деякі з них купували особливі сани, з обпаленими кінцями голоблі, запевняючи, що вони тільки сани і встигли вирвати з вогню. «Горілі голоблі», - жартували москвичі, але все-таки подавали. Коли біля воріт якого-небудь будинку в глухому провулку зупинялися сани, дітлахи вбігали в будинок і доповідали: - Мамо, пожежники приїхали!». Ось звідки взялося це образливе для старих пожежних слово: «пожежники!». Проте таке тлумачення цих слів дуже суперечливе, оскільки знаходимо його тільки в книзі Гіляровського. Чому, наприклад, у словнику B.C. Єлістратова «Язык старой Москвы» немає нічого про пожежників, крім тієї ж самої цитати з Гіляровського. Але ж Москва горіла часто. Отож мали бути розповіді про пожежі та погорільців і в інших авторів. Якщо ж йдеться про сучасність, то можна припустити: таке явище, як лжепогорільці, нині не назвеш масовим. І навіть, якщо люди збагачуються на пожежах, ми ніколи не назвемо їх «пожежниками». Так, на сторінках спеціалізованого журналу Інституту російської мови Академії наук написано: «Навряд чи правильно вести походження слова «пожежник» наших днів від пожежників-погорільців дореволюційної Москви». Справді, в сучасних словниках ми не знаходимо у слові «пожежник» негативного значення, як у книзі Володимира Гіляровського. Слово «пожежник» у значенні «жебрак, що наживається на пожежах», є історизмом, тобто в сучасній російській мові воно втрачене, причому досить давно. Але не все так просто, і важливо ще раз звернутися до історії. У 1843 році в Росії з'явилися перші громадські (добровільні) пожежні дружини, які створювали у невеликих населених пунктах, де збирання за сигналом тривоги (дзвін на сполох) і прибуття до місця пожежі не вимагали великих затрат. До того казенні (державні) пожежні команди мали лише столиці й губернські міста. Поки добровільні дружини і казенні команди працювали, не контактуючи між собою, все обходилося досить мирно. Але ось 1897 року вийшов Указ Сенату про різницю між поліцейськими і громадськими (добровільними) пожежними командами. Тут і виявилася амбітність казенних пожежних служителів, які за характером служби, оснащенням, формою одягу, професіоналізмом перевершували конкурентів. З цієї причини «казенники», залишивши собі найменування «пожежні», стали називати своїх суперників - «пожежниками». Так, у «Большом толковом словаре современного русского языка» за редакцією Д.Н. Ушакова ми знаходимо такі визначення: «пожежний» - працівник пожежної команди, а «пожежник» - має два значення: перше - те саме, що й пожежний, а друге - пожежний любитель, член добровільної пожежної дружини. Але з плином часу друге значення слова «пожежник» втратило актуальність, і вже з кінця XIX - початку XX століття в повсякденні замість слова «пожежний» («член, служитель пожежної команди») стали вживати іменник «пожежник». У 40-ві роки XX століття термін «пожежник» використовували нарівні з «пожежним» і вживали частіше. Був навіть спеціальний знак у пожежній охороні СРСР - «Отличный пожарник», заснований Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 листопада 1944 року. Ним нагороджували солдатів і сержантів військ НКВС, які особливо відзначилися, систематично показують зразки відмінного володіння протипожежною технікою, вмілого застосування її під час гасіння пожежі; сміливості, відваги, винахідливості та ініціативи, виявлених під час гасіння пожежі, рятування людей під час пожеж та аварій, захисту від вогню державного та особистого майна громадян; а також за цінні винахідницькі й раціоналізаторські пропозиції для зміцнення боєздатності пожежної охорони; за відмінну профілактичну і масову роботу, що гарантує пожежну безпеку обслуговуваних об'єктів. Таким чином, багато людей, які відзначилися в справі боротьби з вогнем, називали «пожежниками», і вони пишалися цією назвою. Виникає запитання: чи правомірна ця назва нині і в яких значеннях? У словнику за редакцією Т. Ф. Єфремова слово «пожежник», крім значення «працівник пожежної команди», тлумачать як «той, хто спостерігає за протипожежною безпекою установи, підприємства». У словнику В. І. Даля читаємо: «пожежник» - влаштовує пожежні команди і заправляє ними. У С. І. Ожегова «пожежник» - теж саме, що й пожежний. У «Словаре сложностей русского языка» стверджують, що сьогодні слово «пожежний» вживають у значенні «боєць пожежної команди» і вважають нейтральним, частіше використовують у офіційній мові, а слово «пожежник» - у розмовній. Ясна річ, ми не враховуємо кримінальне, злодійське середовище, де слово «пожежник» має значення «злодій, який здійснює крадіжки під час пожеж під приводом порятунку цінностей» (див. «Словарь тюремно-лагерно-блатного жаргона: речевой и графический портрет советской тюрьмы» за ред. Д.С. Балдаева). Знаходимо навіть таке тлумачення: «пожежник» - ув'язнений, з числа помічників табірної адміністрації, в чиї обов'язки входить спостереження за певною територією зони з наглядової вежі». Але ми розмовляємо не на злодійському жаргоні, а саме державною мовою. Якщо ж звернутися до словотворення слова «пожежник», то ми побачимо, що воно утворене з використанням традиційного суфікса для позначення професії (порівняємо: нафтовик, полярник, начальник). У технічній мові взагалі не повинно бути омонімів - слів з однаковим написанням, але різним значенням. Кожен технічний термін повинен трактуватися однозначно. Все-таки передусім слово «пожежний» - це прикметник: по-жежна машина, пожежний катер, пожежна тривога і т. ін. Ми ж кажемо, наприклад, «прикордонник», а не «прикордонний». У цьому плані іменник «пожежник» використовувати доцільніше, ніж слово «пожежний». На підставі інших джерел автори провели лінгвістичне дослідження на тему, що цікавить нас. Процитую їхню ідею про те, як правильно вживати терміни «пожежний чи пожежник»: "Якби все було так однозначно, то вже з цього моменту дослідження можна було б вважати широке впровадження слова «пожежник» у мову досить обґрунтованим. Однак є серйозні стримувальні чинники. Основний з них - наявність синоніма «пожежний», який, не будучи суфіксально освіченим, перевершує свій суфіксально ство-рений дублет «пожежник» за гармонізацією звучання в поєднанні зі словами: «героїчно загинув", "героїчно виявив себе», «мужній», «головний у країні». Саме ця обставина змусила свого часу перейменувати нагрудний знак «Відмінний пожежник» на «Відмінник пожежної охорони». Річ у тім, що суфікси для утворення імен іменників, а до них належать і назви професій, мають можливість вираження ставлення мовця до об'єкта. Адже завдяки суфіксам слова набувають різних відтінків, у тому числі зневаги, презирства, приниження, іронії. І ще. Слід звернути увагу на долю, яка склалася у назвах професій «пожежний», «поліцейський» завдяки усіченню слова «служитель» із словосполучення «пожежний» (поліцейський) служитель. Професійні вогнеборці, рятувальники, пожежні ображаються, коли їх називають пожежниками, навіть незалежно від звання рядовий або офіцер. Можете засмутити вогнеборців, назвавши пожежний рукав шлангом…. Та повернімося до нашої теми. Як же все-таки називати робочу професію вогнеборця? Професійно-технічні навчальні заклади, згідно з Державними стандартами професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці та соціальної політики України, проводять професійну підготовку (підвищення кваліфікації) робітників з професії «Пожежний-рятувальник»... У Великому тлумачному словнику сучасної української мови слово «пожежний» тлумачать як прикметник до слова «пожежа». А «пожежник» - працівник пожежної охорони. Однак скільки людей, стільки й думок. Зупинімося на тому, що слова «пожежник» і «пожежний» є синонімами, і в розмовній мові обидва мають право на існування. І вам вирішувати, яке вибрати.