Колядки сторінка 22 із 24

Не плач, Рахиле, зря чада ціли:
Не умирають, но пребивають,
Но пребивають
Святія сини в новій святини,
Ко Богу Сину – суть за причину,
Суть за причину.

За Ірода злобу, видя, яко воду,
Кров розливаєму, плоть убиваєму.
Тілом хоч умріли, душами же ціли,
За живота страту приймили заплату,
Приймили заплату.

Пощо, горлице, слезами лице
Все обливаєш, тяжко вздихаєш,
Тяжко вздихаєш?
Ловець неситий распростер сіти,
В руки не прія птенци юния,
Птенци юния.

Твої же пернаті суть до неба взяті,
Путь прошедше тісний, побіднія пісни
Поють Царю слави, іже їх ізбави
От сітей ловящих, прелести губящих,
Прелести губящих.

Пойду на ниву, не бившу жниву,
Пожати класи, вижду пред часи,
Вижду пред часи,
Селния цвіти, прежде світ зріти,
Утро смертною січет косою,
Січет косою.

Но травиця мертва буди Богу жертва,
І в пожатім сіні – благовонні кріни,
Ділатель небесний і во время весни
Пріял во житницу незрілу пшеницу,
Незрілу пшеницу.

Позор страшливий! Ірод злосливий
Христа шукаєт, не обрітаєт,
Не обрітаєт.
Мої же діти іщет убити,
Меч обнажаєт і убиваєт,
І убиваєт!

Убо твоя чада пребудуть внутр града,
Тім бо в небі платять, іже житє тратять
За Христа і Бога. Заплата премнога
Малим отрочатам, закланним овчатам,
Закланним овчатам!

Престань же, мати, горко ридати!
Ах, як престати, а не плакати,
А не плакати?
Кровей толики лиються ріки,
Наповняють море, люте мні горе,
Люте мні горе!

Перестань же, мати, чад своїх ридати,
Во Адамі биша і вси согрішиша,
В кровавій купіли, треба би ся змили,
А то во рай святий путь бил би запятий,
Путь бил би запятий!

Тяжко ж бо зріти, як многі діти
По всем повіту, од двою літу,
Од двою літу.
Моєї утроби, отсла во гроби
Злий кровопийця, Ірод убийця,
Ірод убийця!

Аще же і чреди младенцев повреди,
Лучше Христу жити, онім же умрети,
Сей-бо прийде спасти всіх во время страсти,
Міра Відкупитель, от ада Спаситель,
От ада Спаситель.

Бідна ж я мати, толикой я страти
Як не восплачу, як чад не бачу,
Як чад не бачу.
Перли драгія згубила-м тія,
Світ з надеждею згасе моєю,
Згасе моєю.

Отверзи зіници, вижд твої денници,
Світащії нині во висшей твердині,–
Бисери драгія во вінці царствія
Присно прибивають, вовіки сіяють,
Вовіки сіяють!

Наш Спаситель народився,
Завитав з небес,
Бог днесь стався чоловіком,
Чудо се чудес.

Тую вістку Ангел Божий
Пастирям звістив,
Нею грішне людське плем’я
Вельми звеселив.

В шопі пастирі знаходять
Бідноє дитя:
В нім пізнали свого Бога,
Світа короля.

Із далекої країни
Три царі ідуть,
Зі собою для Дитятка
Дар вони несуть.

Ливан, золото і миро
Віддають Єму,
Яко свому Богу, Спасу,
Пану і Царю.

Ми Тобі, Дитятко Боже,
Дар несем любви,
І Тебе смиренно просим:
Жертву сю прийми.

На Різдво Христове ангел прилетів,
Він летів по небі, миру возвістив:
"Всі люди радійте, в цей день торжествуйте,
Святеє Різдво!"

Я лечу від Бога, радість вам приніс,
Що в вертепі біднім Христос народивсь.
Скоріш поспішайте, младенця стрічайте,
Нарожденого.

Пастухи в печеру раніш всіх прийшли,
І тут Божу Матір з Господом знайшли.
Стояли, співали, Христа прославляли,
Ще й Матір Його.

Волхви як узріли ясную зорю,
Пішли, поклонились младенцю-Христу,
Богу поклін дали, дари Христу дали
Ладан, смирну й золото.

А Ірод проклятий про Христа узнав,
Взяв і на младенців вояків наслав.
Дітей порубали, мечі притупили,
А Христос в Єгипті був.

Ми всі нагрішили, Спасе, пред Тобой,
Ми всі люди грішні – ти один святий.
Прости согрішення, даруй визволення
В день Твого рождення.

На небі зірка ясна засяла
І любим світлом сіяє;
Хвиля спасення нам завитала,
Бог в Вифлеємі рождаєсь.
Щоб землю з небом в одно злучити,
Христос родився: Славіте!

В біднім вертепі, в яслах на сіні
Спочив Владика, Цар світа,
Отож до Него спішім всі нині,
Нашого жде Він привіта.
Спішім любови, тхом Го огріти,
Христос родився: Славіте!

Благослови нас, Дитятко Боже,
Дари нас нині любов’ю,
Най ціла сила пекла не зможе
Нас розділити з Тобою.
Благослови нас, ми Твої діти,
Христос родився: Славіте!

Мати Божа Сина мала, сина мала,
В пелени Йго повивала. (2)

Як зійшлися всі святії, всі святії,
Взяли книги золотії. (2)

Тай почали тричитати, тричитати,
Яке б Йому ім’я дати. (2)

Дали Йому святий Петро, святий Петро,
Буде Петра на Йордані. (2)

А Пречиста не злюбила, не злюбила,
Від престолу відступила. (2)

Дали Йому святий Павло, святий Павло,
Буде Павла на Йордані. (2)

А Пречиста не злюбила, не злюбила,
Від престолу відступила,
Вся ся земля засмутила.

Дали йому Ісус Христос,
Буде Христа на Йордані. (2)

А Пречиста полюбила, полюбила,
До престолу приступила,
Вся ся земля звеселила.

Марія Діва нам породила
Цвіт пахучий, цвіт розкішний,
Що його так світ весь грішний
Віддавна бажав.

У Вифлеємі зацвів красою
Той цвіт райський, Божий, ясний,
Звідкіль вийшов запах красний
По всій землиці.

Заблисла зоря, пливе по світі
Вістка радісна, щаслива,
Що всіх вбогих звеселила:
"Христос приходить".

А за зорею, її красою
Вже йдуть люди, йдуть веселі,
У Вифлеїмській оселі
Ідуть з поклоном.

Ідуть з поклоном із кінців світу,
Несуть в дари, хто що може,
Наш Ісусе, Дитя Боже,
Благослови всім.

В панськім городі росла лелія.
– Хто ж її садив?
– Панна Марія.
Як садила, говорила: (2)
Рости, лелія, рости, лелія.

Прийшов до неї батенько її,
– Урви, Маріє, тої лелії.
– Не зірву я ні листочка,
Бо зів’яне лелійочка,
Красна лелія, красна лелія.

Прийшла до неї матінка її,
– Урви, Маріє, тої лелії.
– Не зірву я ні листочка,
Бо зів’яне лелійочка,
Красна лелія, красна лелія.

Прийшов до неї миленький її,
– Урви, Маріє, тої лелії.
– Ой зірву я лелійочку,
Бо то мому коханочку,
Красна лелія, красна лелія.

Коли Христос родився і на світ з’явився,
Темна ніч стояла, зірка лиш сіяла.

Приспів:
Ангели воспівають,
Христа Бога вихвиляють:
"Слава! Слава! Слава!
Слава в вишніх Богу!"

Коли Діва Марія Сина породила,
То в постільку білу Його положила.

Приспів:
Ангели воспівають,
Христа Бога вихвиляють:
"Слава! Слава! Слава!
Слава в вишніх Богу!"

Пастушкам у полі янгол ся з’являє
Та їх до вертепу мило запрохає.

Приспів:
Щоб Дитятку честь віддати
І весело заспівати:
"Слава, слава, слава,
Слава в вишніх Богу."

Із небесним хором всі днесь веселімся
І Христу-Дитятку щиро поклонімся.

Приспів:
Щоб Дитятку честь віддати
І весело заспівати:
"Слава, слава, слава,
Слава в вишніх Богу."

Ірод цар за Христом ганявся,
Він за ним дуже побивався,
На сідельці не вдержався,
З кобильчини обірвався,
Та й упав на шлях.

Він лежить, ледве дух одводить,
Кобильчина кругом його ходить,
Йому в вічі заглядає,
Хвостом мухи обганяє,
Та й порска на вид.

Іродиха як теє зачула,
Що ввірвалась у царя мотуга,
Зірвалася з ліжка боса,
Та як є простоволоса
Йому навздогін.

Іродята дуже ізлякались,
Та за нею всі бігцем подались.
Коновками воду носять,
Ревуть, плачуть ще й голосять:
"Пропав Ірод наш!"

Землю Юдейську ніч накрива,
Сном благодатним світ спочива.
Лиш убогі пастухи, пастухи
Стада свої стерегли, стерегли,
Їм тут ангел ся являє
І тут же їм возвіщає:
"Спас прийшов, Спас прийшов.
Він з Діви народився
І в яслах положився,
Там в місті Вифлеєм".

В яслах знаходять Боже дитя.
Бідне покірне, мовби ягня.
В нім Бога пізнають, пізнають,
Богу шану віддають, віддають.
О Владико, Христе Божий,
Ми принесли, що хто може
В дар Тобі, в дар Тобі.
Зволь дари всі прийняти,
Тебе лиш прославляти
Тут і там в небесах.