З 13 на 14 січня в Україні святкують старий Новий рік!

14 січня свято на честь Василія Великого (329—379), архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Тому це свято називається Василя. Святий Василь зробив дуже багато для віруючих людей, зокрема допомагав їм не втратити віру, закликав до терпіння, смирення та мужності. Василь Великий заснував два монастирі — жіночий і чоловічий, у кожному окрузі своєї митрополії утримував богадільні та будинки для прочан. Його життя — справжній зразок для наслідування. Св. Василь Великий вважався покровителем землеробства. Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями. Засівання - це давньослов'янський новорічний звичай. Цього дня діти прокидаються дуже рано, бо в них важлива справа — посівати треба. Із самого ранку хлопці набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Народна традиція велить посівати спочатку в рідній оселі, а вже потім іти до чужих людей. У перший день Нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали побажання, виконувані речитативом: Сійся, родися, Жито, пшениця, Всяка пашниця, Зверху колосиста, Зі споду корениста. Будьте з святом здорові, З Новим роком! Батьки дякують дитині за побажання щастя, обдаровують її грішми: Ось тобі грош - будь завжди хорош! Прослухавши посівальну пісеньку, люди дякували посівальникові й обдаровували його грішми й солодощами. Засівальників сприймали як самих бажаних гостей, запрошували сісти до столу, щоб добре все сідало, або шоб свати сідали (так казали там де були незаміжні дівчата). Перший посівальник — приносить до оселі щастя. Відповідно до народних уявлень, дівчата щастя не приносять, тому їм посівати небажано.