Вертеп: історія, різновиди

Вертеп (старослав'янське — з ХІ ст. — сад, печера, де, за переказом, народився Христос) — таку назву носить один з перших різновидів релігійного театру в Україні, а згодом і в Росії; переносний театр ляльок, у якому, починаючи із кінця XVІ ст., розігрувалися вистави євангельського змісту. Про український вертеп (шопку, яселка, бетлейку, бетлегем, бетлем тощо) — здавалося б, відомо майже все: що слово "вертеп" — це одночасно і ясла, і печера, і скринька для вистав, і сам текст лялькової вистави, і вид театру, і жанр; що у жанровому відношенні це один з різновидів середньовічної містерії, містерія з дивертисментом, містерія з інтермедією; обряд, забава, шкільна драма, вертепна драма, лялькова комедія, або навіть опера, зміст якої взято зі священного писання; що перший вертеп має церковнослов'янський напис "Року Христового 1591 збудований" (отже, вертепні вистави відомі в Україні вже від 1591 року); що розмір цього похідного будиночка, шафи або скриньки коливається в межах 75–150 см. заввишки, від 61 до 100 см. завширшки, і 35–55 см. вглиб. Також відомо, що походження має чи то цілком самобутнє, чи то західне (чи то поганське, чи то православне, чи то католицьке); дуже схожий на католицькі яселка, презепіо, осуарії, статичні театри смерті; виконувався чи то скоморохами, чи то міщанами, чи то благочестивими людьми з мирян, чи то мандрованими дяками, бурсаками, спудеями, церковними півчими, п'яницями, пиворізами, спеціальними виконавцями — вертепниками, «народними виконавцями» (тобто будь-ким); ляльками, живими виконавцями, як мімодрама, або комбіновано (останнім часом з'явилися повідомлення й про реліктові, тіньові форми вертепу, що подекуди зустрічаються у Карпатах і на Волині), у вертепній хаті, на ярмарках, на міській або сільській площі; лише на Різдво або й на інші свята. Подібний театр існував також у Білорусії. Це була батлейка (від Betle em — польська назва Вифлеєма) — народний театр ляльок, поширений з XVІ ст. Інші назви — Вифлеєм, Вяртеп, Жлоб, Яселка. Як і типологічно близькі види театру (вертеп, шопка), батлейка пов'язана з різдвяними святами. Поширенню батлейки сприяли мандрівні семінаристи, які адаптували до умови виконання батлейки сюжети шкільного театру. Згодом театр батлейки перейшов до міщан і селян, у репертуарі поряд із п'єсами "Цар Ірод" і "Цар Максиміліан" з'явилися жанрові сцени "Антон із козою й Антониха", "Вольский — купець польський", "Берка-корчмар", "Циган і циганка" та ін. Сценою батлейки служила двоярусна шухляда, що нагадувала церкву або будиночок (як у вертепі і шопці). У виставах діяло до сорока персонажів. Особливе місце серед батлейок належить тіньовій батлейці. Подібним до вертепу був також креш (франц. — сreche — ясла) — у середньовічній Франції — різновид різдвяного театру ляльок на кшталт батлейки, вертепа, презепіо, шопки. Спочатку креші були статичними, у вигляді макета із зображенням сцени народження Христа в оточенні фігурок святих (santons). У ХІХ ст. для показу крешів замість скриньки стали застосовувати ширми. Ще один різновид вертепу — презепіо (autos de presepіo, від auto лат. — дійство і presepіo, praesepіs, praesepіo — хлів, ясла, житло, кабак, притон; італ. — presepіo, pre se pe, praesepe, oratorium sanctum quod prae sepe dicitur, camera praesepii; ісп. — nacі mіe ntos; каталонське — pessebres; порт. — pre se­pіos) — поширений у католицькому світі різновид театру ляльок, статичний театр лялькової містерії; різдвяні ясла з глиняними, порцеляновими або картонними фігурками св. Марії, св. Йосипа, Христа та деяких інших персонажів. За переказом римської церкви, ясла, про які сказано в Євангелії, нібито збереглися, були перевезені до Риму, заключені у срібний ковчег і сховані у підземній галереї одного з римських храмів. Щороку на Різдво їх виставляли перед віруючими для огляду. Невдовзі, за часів Франциска з Асижу, на цій основі виник нерухомий італійський театр "презепіо" і французький театр "крешів". Звичай влаштовувати в костелах презепіо принесли до католицької церкви ченці-францисканці у XІІІ ст., а наприкінці XVІІ ст. вони впровадили жанрові сценки, рухомі фігурки. Однак наприкінці XVІІІ сторіччя духовною владою такі видовища у храмах були заборонені через те, що їхній зміст не відповідав святості костелів. Тоді презепіо поширилися у побуті, з ними стали ходити по будинках — "колядувати". Інший різновид різдвяного театру ляльок — шопка (польськ. — Szopka, від давньопольськ. — Szopa — будівля для сенатських зборів) — одна з найстаріших форм польського народного театру, котра дістала поширення у XVІ–XVІІ ст. Шопка зародилася як частина богослужіння у католицькій церкві (де у XVІ ст. постав звичай під час різдвяних свят виставляти у церквах ясли з дерев'яними фігурками, що зображували персонажів євангельської розповіді про народження Христа). Вистави шопки розігрувалися у двоярусній шухляді; діяли стрижневі ляльки «на потиках» (на паличках), яких лялькарі пересували за допомогою прикріпленого знизу дроту по щілинах підлоги шухляди. Різдвяні вистави спочатку носили релігійно-містерійний характер, але згодом до них були введені побутові і сатиричні сценки. Євангельські епізоди, що розігруються у верхньому ярусі шопки (у Раю), перемежовувалися побутовими інтермедіями, що виконувалися у нижньому ярусі (у Пеклі). Відомі також статичні театри ляльок, приурочені до Різдва. Зокрема, яселка (польськ. — jasełka) — так у Польщі називається макет, який зображує подію Різдва. Традиція показу цих видовищ, за переказом, постала 1223 року, коли яселка вперше були влаштовані в Італії Франциском з Асижу. З Італії звичай влаштовувати подібні статичні театрики у храмах поширився й у інших католицьких країнах. У Німеччині сцени при яслах (інколи рухомі) дістали назву krippenspiel (гра при яслах). Наприкінці XVІІ ст. для залучення глядачів на свої видовища ченці почали використовувати у яселках жанрові сценки, рухомі фігурки. Проте наприкінці XVІІІ ст. такі видовища у храмах забороняються церковною владою і статичні вертепи переходять до рук виконавців, які й починають ходити з ними по домівках і «колядувати». Так народжується шопка (польськ. — szopka). В одному з найстаріших текстів вертепної драми, наведеному М. Маркевичем, діють Пономар, Ангели, Пастухи, Ірод, Охоронець Ірода, Три царі східних, Сатана, Смерть, Рахіль, Воїни і Хор, а також Дар'я Іванівна — полюбовниця Солдата, Солдат, Циган, Циганка, Угорець, Поляк, Поль ка, Жид, Уніатський Піп, Клим, Дячок, двоє Чортів, Мужик, Артилерист, Коза і Запорожець з Хвеською. Але найголовніший сюжет вертепу, попри містерійне оздоблення, полягає в тому, що усіх ворогів перемагає й розганяє волелюбний Запорожець. Адже відомо, що на Січі було чимало поетів, кобзарів, художників, співаків, танцюристів, народних лицедіїв. При всіх шістнадцяти церквах, що діяли на території "Воль ностей Війська Запорозького", існували церковнопарафіяльні, а також діяли три спеціальні, підвищеного типу школи, учням яких було надано привілеї одержувати прибутки за колядування під вікнами січового товариства і за поздоровлення його на свята Різдва, Нового року і світлого Христового Воскресіння. Існувала на Запорожжі також школа вокальної музики і церковного співу, в якій навчали партесного співу, готували читців і співаків для церков і парафій. Деякі дослідники вважають, що у вертепі відбулася десакралізація містерійних мотивів. Насправді справедливіше було б говорити про трансформацію сакрального символу. Християнського героя у вертепі витісняє національний герой — козак. Саме тому, за спостереженням Л. Софронової, «в одній Великодній містерії, "Мудрість Передвічна", ключовим словом стає свобода, яку дав людині Господь, "неповинно" вмираючи на хресті". Ймовірно, що саме через це 8 березня 1736 року у листі до київського митрополита Рафаїла Заборовського Теофан Прокопович застерігав архієпископа від дальшого ходіння бурсаків з вертепом (це, на його думку, принижувало гідність Академії). "Правдоподібно, — пише Дмитро Антонович, — що і спеціальні утиски проти вертепу і заборона його за Петра І мали причиною вставки та дотепи з натяками на кривди Україні від московського сусіда та сатиричні висміювання москалів та їхньої політики". На бунтівний характер вертепних вистав за доби творення бюрократичної держави Петра І, а пізніше й Катерини ІІ, вказував і В. Всеволодсякий-Гернгросс. Будучи своєрідним мистецьким літописом, вертеп відгукувався у своїх виставах на політичні події й фіксував у ньому імена народних героїв. Звідси й постала ця лялькова містерія або, як її інколи називають, "містерія у скриньці" — вертеп. Інколи вертеп називали райком ("наші старі вертепи називано також райками" — І. Франко).